Интеллектуально-художественный журнал 'Дикое поле. Донецкий проект' ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ Не Украина и не Русь -
Боюсь, Донбасс, тебя - боюсь...

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня суббота, 20 октября, 2018 год

Жизнь прожить - не поле перейти
Главная | Добавить в избранное | Сделать стартовой | Статистика журнала

ПОЛЕ
Выпуски журнала
Литературный каталог
Заметки современника
Референдум
Библиотека
Поле

ПОИСКИ
Быстрый поиск

Расширенный поиск
Структура
Авторы
Герои
География
Поиски

НАХОДКИ
Авторы проекта
Кто рядом
Афиша
РЕКЛАМА


Яндекс цитирования



   
«ДИКОЕ ПОЛЕ» № 11, 2007 - ПТИЦЫ

Свенцицький Петро
Украина
Донецк





РЕКВІЄМ

Аз


нині


спопеляюсь…

 

Попелом


на долоні


твої


осяду…


Не роздмухуй


його


по вітру —


Хай востаннє


тебе


зігріє


Кохання моє.

 

* * *
Як водиться — зліва, за десять хвилин
Прокотиться злива, холодна і вперта —
Єдиний із тисяч, із сотень один
Програв і прогавив, і можна померти.

Можливість броварні тягнуть на бровах
Курнути нектару по чарці на брата,
Життя і жінок примостить в головах,
Одна і огидна, а тому відтята.

І як сором, як сум, як сума за плечима,
Як останні два су і Христове ім`я,
Невідступні ці дні, а за ними —
Перемезла, гірка і невдячна земля…

Там рипи і безумствуй — однаково сині
І прокльони, і сльози твої.
Вибирай, відпирайся, поки іще в силі,
І не треба от сина нічого таїть.

* * *

В. Авцену

Зорі поранена фістула,
Що на мосту нас зустріча,
Там місто вікон не розтулить,
Не час, мій рідний, ще не час.

Цей звук, знервований і сольний,
Мов той, що розчина хорал.
Відвіде світ цей напівсонний,
Позбавлений моїх похвал.

Що він відчує, що угледів
Із давніх вигінів села
Салат з позичених трагедій
Чи ампутацію крила

А то ще, налякавши друзів,
Собачу викличе печаль
І щирий заколот на пузі…
Не час, мій рідний, ще не час.

ВСЕ ПРО ТЕЖ, ПРОКЛЯТЕ…

Можна потрощити явлені ікони,
Златі ризи драти коням на попони,
Потоптом узяти древні олтарі,
Сивих архієреїв звести у вівчарі.

Все можна, а що з того
Бог — полишиться Богом.

Я можу тебе проклясти,
Яд зміїний скупої ласки,
І втопити в проваллях очей
Блиск звірючий бессоних ночей.
Націдивши з-під серця кварту,
Підпоїти сторожку варту,
Що чатує мого перевозу.
Давно можу,
Та все то праця марна,
Як була, так і будеш кохана.

ОТЧЕ НАШ

На Нередиці Спаса висока трава.
Я в Москві, я один на безлюдному місці.
Ця висока трава, чи тепер ти жива
За гріхи за свої як я мушу молиться

Я гріхи замолю, тільки церква пуста,
Всі ворота розбиті, на вікнах ганчір`я.
Я гріхи замолю, тільки я без хреста.
Я повірю — мені не повірять.

Та й молитись сьогодні немає кому.
Де ти, Господи, ходиш, і як нам прожити
Одна жінка молилася свому коту.
Кіт щоночі молився на вітер.

Я б у церкву зайшов, тільки щось не дає,
На губах моїх ім’я, але не Господнє —
Там у всіх Богородиць обличчя твоє,
Там обличчя твоє, і пусте, і холодне.

На Нередиці Спаса висока трава,
Уже третю годину немає нікого.
Я на вітер шепну: чи тепер ти жива
Ти жива, слава богу.

* * *

Я рими зневажав. Яка різниця,
Коли до краю докотивсь.
Копиця буде, чи зірниця,
А, може, треба ожениться
За інтонацію вхопись,
Її одну до краю тримай
Сухими, битими, німими…
А ж поки стануть крижаними.
А рими? Що там рими…

* * *

Куди не вийдеш — все зима,
Куди не підеш — вітер, вітер.
Майбутнього, мабуть, нема,
І за минулим не жаліти.
Якщо і жив-то жив дарма,
Якщо не жив — не треба жити.
Куди не вийдеш — все зима,
Куди не підеш — вітер, вітер.

TRENY *

-1-
У Галаті, турецькому місті,
На щаблях, що хитаються,
Ми зустрінемось всі і по одному
Піднесуть нам по келиху, келиху,
Крижаному і повному.
Буде доста і часу, і сили.
Ми зустрінемось втрьох, вчотирьох і вп’ятьох
У Галаті, кривавому місті.

-2-
А в повісті початку не було —
Лиш кілька сторінок подертих.
Нам говорили: після смерті
Герою нашому везло,
Його малюнків збирачі
Уже давно розбагатіли…
А тіло у землі гнило.
Душа ж, голодна і убога,
Вита близ отчого порога,
Де все чуже і всі чужі,
І кров пташина на ножі.

-3-
Уже кінчаються щаблі,
А треба — вгору,
вгору,
вгору!
А ти, коханий, у землі,
Ії ніхто не переоре.
І неба літнього шматок
З тобою поруч поховали.
Ти поряд дядьок і тьотьок —
Рідня, якої ми не знали.
Не поверне тебе ні плач,
Ні цар, ні Бог, ні хресна сила…
Земля моя твердий калач
На нашій крові замісила.

-4-
Наталя іменем була.
Воно між нами пробувило,
І від розлуки до скандалу
В собі вокабула несла.

 

Але тепер Наталя — смерть.
Її ніщо не перепише,
Вона лише пирій колише.
Тепер вона — земля і смерть.

-5-

— Wer mir… —
Сказав сріблястий Гельдерін
І відлетів назавжди
На сині Гімалаї,
Де Белармін з Григорієм
Шматками плоті теплої
Годують пардусів ніжних.

У НАПРЯМКУ ДОЛИНИ ІОСАФАТА

-1-
Заплакал прекрасный Иосиф —
не смог говорить.
С. Куралех
Що зробиш, сестро, коли Бог
Не милує і не відводить.
Коли, Світлано, ми удвох
Присядемо на довгих сходах
Обличчя Йосип розідрав
І фараону плюнув в очі,
В пустелю вийшов і до ночі
Верблюжий слід в піску шукав.
Знайшов убогий караван,
Став на коліна між братами:
«Убийте, ріжте. Між рабами
Піду з розбитими губами
Ще раз побачить рідний храм
І в рідне глинище лягти».
Життя ми прагнемо мети,
І так, як Йосип, ми кінчаєм.
Що ж, краще Йосип, аніж Каїн.
Це добре розумієш ти.
Коли ж присядемо ми, сестро

-2-
Посміхається Богу Давид.
Він чабан. Попереду багато
Для ослиць і баранів рогатих
На горбах Іудеї трави.
Він сопілку підносить і грає,
Хай Господню почує осанну,

Проти Нього ніколи не стану,
Хай радіє мій горний Ізраіль.
Звідки знати йому, що Саулу
Знову хочеться стати здоровим,
І шукають його осаули
Щоб тягти у палати кедрові.
Та поки ще не знає нічого,
Посміхається вічному Богу.
Ще дріма під полою плаща
І сопілка його, і праща.

-3-
Наскрізна тема — все життя
Якась пустеля, подивись:
Заселена, здається, до кінця,
Поділена для сина і вітця.
Ти там оселишся колись.
І досить скоро.

УКРАЇНА AETERNA

А я дивлюсь у іншій площині,
Бо Україна є — aeterna,
Ніхто не дасть і не поверне
Нічого нам у наші дні.

Хто хоче, хай рахує зерна,
Хто хоче — землі віддає.
А Україна є — етерна,
Єдина є і вічна є!

EXEGI MONUMENTUM

Мені вже пам`ятник стоїть,
Як я — веселий і пузатий.
Його на протязі століть
Пташки не будуть обсирати.

Там напис ніде карбувать,
І квіти нікуди покласти,
І жодна офіційна блядь
Не схвалить монумент рукастий.

 

Він у кварталі Самоти
На вулиці Життя собаче…
І навіть ти, кохана, ти
Його ніколи не побачиш.

 

* плачі (з польського)

 

 

 

 



КОММЕНТАРИИ
Если Вы добавили коментарий, но он не отобразился, то нажмите F5 (обновить станицу).

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!
Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий*

Осталось символов

  При полном или частичном использовании материалов ссылка на Интеллектуально-художественный журнал "Дикое поле. Донецкий проект" обязательна.

Copyright © 2005 - 2006 Дикое поле
Development © 2005 Programilla.com
  Украина Донецк 83096 пр-кт Матросова 25/12
Редакция журнала «Дикое поле»
8(062)385-49-87

Главный редактор Кораблев А.А.
Administration, Moderation Дегтярчук С.В.
Only for Administration