ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня понедельник, 13 ¤нвар¤, 2025 год

НАВКОЛО СЕРЦЕ

Ніж — з грудей — серце — і на світло денне, —
Воно ж — ледь блимає, — й — шлях — до сирени, —
Спів обіця — золоті гори й руна,
Лиш серце має вмерти — на дротині.

На язиці льодяник-ранок тане,
Латки — скрізь — залишаючи гудрону.
З алеї — в парк — у три ноги — модрина, —
Слід — сірі клапті, які — від хітону.

Та серце — на сирен без плоті — погляд,
Дарма що почорніло геть і спухло,
И на нього вже полюють — й макроподи,

Чекаючи: на кінець світу піде —
За співом — чи, — як фарш, — в протитіла,
Щоб — за еон — шматочком пастили

ЩЕ ІНШИЙ ПОДАРУНОК

В шкарпетках різних, в дранті — маргінал —
У новій ніші — раптом — на віверу.
Лише казан приріс до спини й варить
Стару ще дійсність, що — ніяк — панель.

Парадний фрак, та лихо: шкарбанів —
З ніг не стягти, а їх — усі розвори,
Щоб — зайвий раз, — хоч пальцем — шаливіра.
Й зі шпулі — стрічка, і звитяги — нуль.

Та попри негаразди, рифи й вади,
Вже наближаються цілющі води.
І з сонця, яке — тільки облямівку,

В весільній сукні — довгождана мавка,
Й зі склянок, густо вплетених в вінку,
Мед цілувань, що — із джерел дзвінких.

ПОЧАТОК ДНЯ

Ножем — півнеба — товсто — маргарин
Світанку — тим, які — кармін проспали.
Стіна з черви, вся кошеніль — в запілля
Й на їхнє місце — крейдяна гора —

Та — де-не-де — ще просмики мурен
В повітрі, де — снів велетні — у поло,
Хоча і їх — поволі — вбік — пропелер,
Що путівців пильнує — і порон —

Й щоб — горобці — буття — не надто — тешу, —
Скрізь — віко дня — в цементну скриню — тишу.
Розподіл сил: перед веде полуда,

Що захопила перший плян й всевладдя.
Й лиш в затінку, який — увесь — орляк,
Великим листям бавиться малюк.

НОВИЙ ТЕРЕН

У вічність, — іншу форму небуття, — квиток, —
Пливуть сновиди, привиди, галери.
На березі — у пітьмі — канелюри
Відсвічують, щоб лоцман — від грози — літак.

Енергії — в рубки, водойми, речі — стік —
Повз пасма гір — камінні формуляри.
Замість світила — обрис виру; ліра
Чека Орфея — з випадкових дискотек.

Вартовий тліну — ще горта періпли,
Рахуючи — у ринві — кожну краплю,
Бо — ще раз вдих, — і під пахву — манатки.

Й зірки, нанизані на довгу нитку,
Торкаючися мачт, дахів — на мандарин,
Що, — далі падаючи, — все новий терен.

ЩЕ ОДНЕ ВЕСІЛЛЯ

Потвори — з площі, — в роті — по торцю,
Яких — в повітря — висмикнув смичок, —
Все довшають. Від башти — лиш рівчак,
Де — хворостиною — трюмо — пацан.

Буттю — ще міцно — груди — міоцен.
Дарма що — щипці — тіло — і канчук.
Святкують тлін, й кілометровий чек —
Над містом — напрям, де — на манівці.

На стику дійсності з недійсним — втулки
Повикидали — й невимовне, — тільки
Ледь — пальцем, і весь антураж похмурий —

На світла лялечки, що ними — марить
Дух димарів, — й підкови цокотять,
Весілля ж бо, — й хвіст — кулаком — коти.

КАПІЛЯРИ

Буття — у тимчасову кахексію, —
Від обрію — ключиці перебиті.
Рухоміші здолали перебути
В кружалах, щоб — ніде — ніщо — не всує.

Півнеба жовтим язиком звисає. —
Всіх мацаків не встигли відрубати,
Бо — й на низах — доскочили кебети —
И за попелицями, — лиш не гриби, а — сою.

Розщеплення, що надмір целюлози —
В відро, — й на світло — пуп’янки вилазять,
Хоча грубіші верстви — ще холонуть,

Виштовхуючи — в голубінь долини
Й бруски з кристалів, — дійсності полір.
І знов — річки, що — кожний капіляр.

НА ЧЕСТЬ ПІДЛІТКА-МАРИ

Напливом — знову — все той самий кадр:
Накритий стіл для свята, в склянках — рислінг.
Та — ні душі, лиш — зрідка — альбатроси —
Над тарілками, — й море — у жовтку.

Змагання крил — і звинні, і меткі
Для нареченої — і шлейф, і трасу.
Та — вітром — гості, й довго й гостро трусить, —
Хто — ледве — черевичками — паркет, —

Так нагло — в плоть — на поклик окарини.
Це дехто — дівчині — хоч на лету — корону —
Із зел, лілей й травинок запахущих. —

Та вже й майдан для танців — люті хащі.
И вздовж берега, що — довша, — світлу рінь —
В сльозах, — босоніж, — підліток-мара.

СВІТ РОЗТИНІВ

Все ширшає — й за вітром — розтруб ранку,
Куди — з конем — в серпанку — бранка й ферт, —
Те, що лишилось від плачів й офір. —
Й новий — розгін, й нову — святкують бруньку.

Ще по-дитячому — весь обрій бринька,
Для кожного — палітру іншу фарб.
Світ розтинів: з берилами рокфор —
На вибухи — матерію стареньку,

Що поскидала пір’я й напівкеди,
Щоб — шлях — назад, який веде в нікуди —
Повз маслаки і вивихи хребетні,

Що їх — уроєння — на манівцях амбітних. —
Й знов: перелітом — часом — й недоліт,
Де — найтихіше — відстані дола.

МАКРАМЕ

Як фарбу помаранчеву — з маклюри —
В кутасті відгалуження й — кулясті.
Відбитки ніг, що — фікусовим листям, —
Самотний єті — на вимогу кліру

Рослинного — на вищий щабель — фльору,
Що вже конала від гниття і млості,
А тепер — соком, — як кавунна луста, —
Що — на весь обрій, — випавши з галери.

А єті, що — всю ніч — плакучу ношу,
Мохом накривсь — й на водограй — у ніші.
Лиш коли смеркне, — кущики прив’ялі

Буґенвілех, що — навколо вілли, —
Водою — й в хижку — знов — на макраме,
Що — за фетиша — друг-чаклун трима.

НОВИЙ КУТ

В повітрі — леза, — механічні скирти
Площин, де вже — вправляються онуки.
Пильнує їх — на довгих цибах — око
Макаки, яке — щойно — із реторти.

Двоє дверей, — як бігуни, — для старту
Приготувалися, та тренер ека
Й ніяк — команди. И деревина зм’якла, —
Доводиться їй скроні й литки терти,

Пильнуючи, щоб — часом — костолузи
Не потіснить, що — під руками — лазить,
Із серця — пластелінові гравюри,

Що, брижачися, із птахами — в вирій,
Політ випереджаючи ракет —
В незнане, що всю дійсність — в новий кут.

 

����, ���������� * ���������, ���������� ���������!

���� ���*
������
�����*
mailto:
HTTP://
��� �����������* �������� ��������