ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня четверг, 18 апреля, 2024 год

    Існує думка, що час «товстих» суспільно-політичних та літературно-художніх журналів минув, що альтернативою їм стають «неформальні» локальні (регіональні) видання, які виникають завдяки приватній ініціативі. Щодо альтернативи – навряд чи, це, радше, незайві доповнення до національної видавничої палітри.
    У Донецьку ж новонароджені часописи «Кальміюс» і «Дикое поле» стали замінниками офіційного журналу «Донбас», який спромігся відсвяткувати своє вісімдесятиріччя (2003 р.) випуском одного (!) ювілейного номера. Натомість неофіти, переборюючи фінансові та інші труднощі, пробивають собі шлях до читача, а тому заслуговують на увагу.
    Зокрема, журнал «Дикое поле» є другою спробою російськомовної творчої інтелігенції Донеччини артикулювати свою позицію за нових історичних умов. Його попередником був «Родомисл», що його московське «Знамя» позначило як «журнал проміжний» і «перехідний». При цьому рецензент мав на увазі те, що «Родомисл» «возник на меже эпох, на пересечении различных эстетических пристрастий, на стыке двух языков» і є переходом «от старого, однообразно-унылого, безнадежно скучного, беспросветно-серого мира провинциального журнала к новому, лучшему, яркому и пока еще… неведомо какому» (2002. – №1).
    У процитованих рядках містилося своєрідне передбачення: чотри числа «Родомисла» передали естафету часописові «Дикое поле», який вже існує три роки (вийшло 6 чисел). Спадкоємність видань забезпечена колом авторів і редактором – Олександром Корабльовим, доцентом Донецького національного університету.
    Журнал має концептуальний характер: назва об’єднує і географічне поняття, що відсилає до історичної минувщини Донеччини, локалізує простір («журнал провінційної культури», за словами редактора), і культурологічно-міфологічне, яке огортає читачів переказами і байками про «дикі орди» скіфів, і критичну характеристикусьогодення, що змушує ставити розпачливі питання (Звідки ми? Хто ми? Куди йдемо?), і певна гра з читачем, аби заманити його у розставлене сильце, бо не кожного звабить «інтелектуально-художній» журнал «духовных поисков и находок».
    Більшість авторів публікованих у часописі художніх текстів пов’язані з донецьким краєм, навіть якщо мешкають де-інде (Москва, Петербург, Німеччина, Італія, США), однак редакція пишається відкриттям нових імен.
    На відміну від «Кальміюсу», цілком зануреного у літературну творчість, «Дикое поле» тяжіє до культурологічної широти: публікує не лишень літературну критику, а й матеріали про образотворче мистецтво, театр, концерти авторської пісні, наукові філологічні конференції, релігійні питання, Різноманітні публікації зазначеної тематики віддзеркалюють духовні інтереси інтелігента, який живе у провінції, не ізолюючись прицьому від решти світу. Читач може ознайомитись, зокрема, з роздумами В. Скуратівського, спогадами В. Коренді (дружина Ігоря Северяніна) (№1), рецензією на виставу Р. Виктюка в Ізраїлі, критичними рефлексіями І. Бондаря-Терещенка (№2), інтерв’ю із С. Аверінцевим і знахідками булгакознавців (№3), польским літературним постмодернізмом, представленим Б.Бакулою, а також міфологізованими спогадами нащадка славних українських родів В. Сиротенка-Вербицького (№5) та ін.
    Окрім цього, чи не найбільший інтерес становить документалістика: спогади, епістолярій, дискусії. Розповіді про духовну ауру душанбінського заслання, ленінградських «кочегарних» літераторів, донецький андеграунд відтворюють тогочасну атмосферу застою періоду «розвиненого соціалізму». Вони дають відповідь на кардинальні запитання журналу: «Звідки ми? Хто ми?» й є багатим матеріалом для істориків-культурологів минулої епохи.
    Видання розповсюджується по бібліотеках та приватних книгарнях Донецька, Києва і Москви (наклад 500 примірників), а також має електронну версію. Читацькі конференції (очні й заочні), обговорення споріднених видань («Кальміюс», «Соти», «Хрещатик») можна розглядати як певну лабораторію сучасного літературного журналізму. Редакція хоче знати свого адресата, але не прагне догодити, завоювати масового читача, охопленоговеликою кількістю розважальної преси. Для реципієнта, готового підвищити свій рівень, журнал пропонує своєрідні літературні курси – рубрику «Поетична рулетка», під якою публікуються вірші кількох авторів, а згодом коментуються експертною комісією.
    Читач, що звик до чітких жанрово-видових означень (поезія, проза, критика, публіцистика тощо), буде дезорієнтований змістом журналу «Дикое поле», в якому на «верхньому», «середньому» та «нижньому» небі живуть «Птахи», «Звірі» та «Риби», течуть «Ріки часу», хтось залишає «Сліди на воді» і «Кола на землі», відбуваються «Затемнення» і «Ристалища» та інші «Дива у пір’ях» (назви рубрик). Архетипічні коди, як скіфські баби, розставлено на міфологічному «дикому полі», що є територією постмодерного тексту. Журнал містифікує читача, запрошуючи його до певної гри, правила якої встановлює Автор-Редактор-Чорнороб зі своєю командою. Асоціації, алюзії, приховане цитування, «приколи» знаходимо у публікаціях, заголовках, заставках, нотатках-деклараціях, обкладинках. Сама композиція журналу – великий кросворд, розгадка якого наближає до усвідомлення присутності прадавніх символів у сучасному світі. Як зміст, так і оформлення видання виразно підкреслює його авторський характер, бо журнал, задуманий і створений Автором, - це і «форма общения, и способ духовного выживания» у наш час.

КОММЕНТАРИИ

Если Вы добавили коментарий, но он не отобразился, то нажмите F5 (обновить станицу).

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!

Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий* Осталось символов