Интеллектуально-художественный журнал 'Дикое поле. Донецкий проект' ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ Не Украина и не Русь -
Боюсь, Донбасс, тебя - боюсь...

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня среда, 18 июля, 2018 год

Жизнь прожить - не поле перейти
Главная | Добавить в избранное | Сделать стартовой | Статистика журнала

ПОЛЕ
Выпуски журнала
Литературный каталог
Заметки современника
Референдум
Библиотека
Поле

ПОИСКИ
Быстрый поиск

Расширенный поиск
Структура
Авторы
Герои
География
Поиски

НАХОДКИ
Авторы проекта
Кто рядом
Афиша
РЕКЛАМА


Яндекс цитирования



   
«ДИКОЕ ПОЛЕ» № 6, 2004 - ЗВЕРИ

Завязкин Олег
Украина
ДОНЕЦК

Гоголь у смерті

есе


Розв’язка для любителів тріллеру
    31 травня 1931 року прах Миколи Васильовича Гоголя-Яновського було перенесено з Данилівського кладовища на Новодівиче. Присутні: експерти з кількох народних комісаріатів, працівники НКВС у цивільному, п’яненькі мортуси та кілька роззявляк, що ховалися в розложистих кущах бузини.
    Робота почалась.
    Газета «Правда» з цього приводу оповіла ось що:
    «Творческий путь Гоголя был сложен и противоречив. В последние годы жизни писатель, как известно, испытал влияние идей, чуждых народу. Эти его заблуждения тогда же были осуждены в знаменитом письме Белинского к Гоголю. Но давно умерло и отошло в прошлое то, что было порождено слабостью, заблуждением писателя. Навсегда вошло в золотой фонд нашей культуры то, что является передовым, составляет честь и славу художника».
    Кістяк лежав обличчям униз.

Развязка для мадам Блаватской
    ...Суетились вокруг. Ропот полз по прокисшим лестницам журнальных редакций. Глухо волновалось многоглавое читательское море.
    – Я был с ним в Петербурге! – заявил черт, кладя мохнатую лапку на тесное изголовье постели.
    – Я стоял за его спиной у Гроба Господня, – заструившись тихим светом, возразил ангел.
    – О тебе он не вспомянул ни разу! – завертел морщинистой мордочкой бес.
    – На тебя он нарисовал карикатуру, – прошелестел ангел, осеняя ложе прозрачным крылом.
    – Его призывают по самонужнейшему делу! – заюлил нечистый.
    – Его призывают, – одними губами молвил ангел.
    Дивным светом озарилась скупая обстановка комнаты. Розоватая дымка заполнила ниши, шкафы, простенки, зеркала.
    Судорога прошла по лицу умирающего, и он блаженно вытянулся на постели, скомкав край одеяла сухощавой ладонью.

Елізійські отави шумлять
    «Як такий, що перебуває при повному розумі та здоровому глузді, викладаю тут мою останню волю.
    Заповідаю тіла мого не ховати, аж поки не з’являться неприховані ознаки розкладання. Згадую про це тому, що вже під час самої хвороби опадали на мене хвилини життєвого оніміння, серце та пульс переставали битись...
    Як такий, що був у житті своєму свідком багатьох сумних подій від нашої нерозумної квапливості в усіх справах, навіть у такій, як поховання, я возвіщаю це тут на самому початку мого заповіту, сподіваючись, що, може бути, посмертний голос мій нагадає взагалі про обачливість. Ховати ж тіло моє, не розбираючи місця, де лежати йому, нічого не пов’язувати з прахом; ганьба тому, хто приверне яку-небудь увагу до персті, що гниє, що вже не моя; він поклониться хробакам, що її гризуть; прощу краще помолитися дужче про душу мою, а намість усіляких жалобних почестей пригостити від мене простим обідом кількох не імущих насущного хліба...»

Із «Заповіту» Миколи Гоголя(Переклад Ксаверія Дупки)

Оттопыримся по-взрослому
    «С Гоголя водворился в России совершенно новый язык; он безгранично нравился своей простотой, силой, меткостью, поразительной бойкостью и близостью к натуре. Все гоголевские обороты, выражения быстро вошли во всеобщее употребление. Вся молодежь пошла говорить гоголевским языком».

(Современник)

    Гоголевский язык мы вправе рассматривать как основу молодежного жаргона первой половины девятнадцатого века – случай беспримерный!

Дельфи та дельфіни
    «Дельфіни, на відміну від птахів, «розмовляють» на рельєфній мові, де звуки кодують образ предмета. Те, що наше вухо сприймає як свист дельфіна, в самої тварини може викликати видимий образ. Виходить, що єдиним криком дельфін може передати всю інформацію про видиме оточення або, якщо його це цікавить, він одразу може надіслати звуковий образ того чи іншого предмета».
    Ось корінь усього незрозумілого стосовно мовних особливостей гоголівської прози...

Официоз
    Напомним: «Язык Гоголя принято характеризовать как пеструю языковую ткань, вмещающую особенности речи разных социальных групп… Среди частных признаков гоголевского языка: гиперболизм; широко развернутые сравнения; детализация в описаниях и перечислении подробностей; обилие синонимических слов; прием повторения одного и того же слова или целого выражения; насыщенность внелитературной лексикой; фамилии и прозвища персонажей, рассчитанные на комический эффект...»

Панорамний огляд, або Сова
    Ото колись була провінція: із фарбованими будками, смугастим шлагбаумом, масною калюжею серед майдану, лицем до якого лежать низенька тюрма, громадська лазня і шинок із чортами на вивісці.
    Минули часи простоти та безлукавства.
    Немає тюрми – є виправний заклад. Немає лазні – є сауна з послугами шалених конячок. Більше не спокушають православних веселі чортенята – замість шинка тепер ресторан, яким, кажуть, керує сам Сатанаїл Луциперенко…

Виртуальная цитата
    Разбитой подковою врастающий в древесные чащи, что окутаны дымкою и переменчиво светятся шафранным, лиловым, вдаваясь даже в гридеперль, – выкатился из-за горизонта городишко, и высоко встал за его прореховатою спиною охранительный еловый бор, и загудел ветрами всех четырех сторон света. Стали видны, вначале остававшиеся полузаметными, брошенные в окольность постройки: гроб повапленный не действующей более почтовой станции, подгнивший шлагбаум, бывший некогда полосатым, покосившаяся и также опустевшая караульная будка, возле которой вырос бледный кустик – как раз на том месте, куда по обыкновению втыкал древко своей алебарды николаевский инвалид.
    У самой заставы принято совершать краткую молитву, и молитва та, посылаемая подобием срочной депеши в небесную Управу благочиния, приобретает здесь вид робкий, даже отчасти двусмысленный: «Помяни, Господи, в снах Твоих, души живые – двух мужичков, а имена им при крещении данные, – Нил и Трофим, которые повстречали известного рода экипаж в известном месте. А с ними помяни, Царю всех сновидцев, молодого человека с пренелепою физиономией, заглядевшегося всего только на девицу, что перебегала улицу с куренком в руках…»

Как сказал бы Василий Розанов
    Поискать своего отражения в детях, не найти и в ужасе отступиться – вот судьба Павла Чичикова, сделавшегося Савлом.
    Милая тройка, славная птица, вывези!

Осмотрительность
    Неужели тот погребен, его глаза полны землей и не глядят окружно, опасливо, поспешно?

Виртуальная цитата
    Явились людишки, умевшие кричать шепотом: они-то и сбивали с толку народ.

Натуральная школа
    Густо зава рилась литературная кадриль, и лишь хрипит раздавленная ненавистью Хромоножка: «Николай Гоголь – подлец!»

Сторінка з відкритого листа
    Ви робили з мови мого народу іграшку, розповідали нею дурні анекдоти, густо паскудили в усі лексикони, випорожнювались у лірику, брудними пальцями замацували прозу, перетворювали драматургію на бісівське дійство, паплюжили пісню й плюндрували казку.
    Ви й сьогодні продовжуєте це робити, ви…

Этнолитературный аспект
    Увы, русская литература не простила литературе украинской униженных писем Квитки к Жуковскому.

Зеркало
    Дорогого стоит явление лже-Гоголя в 1847 году, о котором сам Николай Васильевич тщетно пытался разузнать у Прокоповича. Самозванца, по счастью, не сыскалось. Напомним, что самому Николаю Васильевичу случалось представляться на таможне чиновником Гогелем.

«...И каждому достанется портрет»
    «…и никакой юности на лице», – в завершение добавил современник, так что задать вопрос о прижизненной физиономии Гоголя показалось нам неуместным.

«Мертвые души». Содержание
    Глава 1. Колесо до Казани.
    Глава 2. Прерогатива арьергарда.
    Глава 3. Приращение бестиария.
    Глава 4. Жеребец в шашечку.
    Глава 5. Элизийский реестрик.
    Глава 6. Усадьба и вокруг.
    Глава 7. Сказка ревизская.
    Глава 8. Клевета на неаполитанский манер.
    Глава 9. Веселенький ситец.
    Глава 10. Мартиролог и карт-бланш.
    Глава 11. Единица по триумфологии.

Виртуальная цитата
    ...матушка и ея романы.
    Нет ничего обманчивей женского голоса: вот прозвенел и спрятался; да нет же! его и не бывало здесь!

Действительно, цитата
    «Но, если не по благодати, то не по делам; иначе благодать не была бы уже благодатью. А если по делам, то это уже не благодать; иначе дело не есть уже дело». Римл., 11, 6

Бухучет и аудит
    – Господа! Я собрал вас с тем, чтобы сообщить пренеприятное известие: к нам едет Хлестаков!
    – Как Хлестаков?!
    – Как?!
    – Хлестаков?!

Заметки эпигона
    Чем пахнуло на тебя зеркало в то приснопамятное утро? Фиалковой водой? Хлором? Справедливостью? Как раз поливали капусту эти неучи-горацианцы, перекрикивались, как на торжище. От невоздержанности сие или от избытка чувств, а пожалуй, от понесенного разора, а также от маловерия…

Виртуальная цитата
    О музыка! Кому явишься ты в сновидении, прельщая и тревожа застынувшую было душу? Отступишь ли в сумрак сводов и там, высоко, где иссохшая чаша купола полнится шелестом голубиных крыл, достигнешь небывалого прихотливого звона? Перемигнешься ли с проносящимся мимо влажным ветром и вновь сойдешь по стоголосым ступеням, уже пробуждая сонливцев для забот дня сегодняшнего?

Гоголиада
    Дикий сон я видал. Будто Ноздрев в разодранном гусарском ментике и почему-то в цилиндре, сплевывая поминутно на снег, подвел меня к верстовому столбу и велел ждать, а сам, изловчившись, нырнул в самую снежную муть и пропал из глаз. Битый час я там простоял. Вдруг вижу: несется во всю прыть Ноздрев и кого-то за руку волочит. «Вот Пушкова веду! – орет Ноздрев. – Стреляться пора, господа! Коляска, доктор и поп уж готовы! А Тряпичкин, друг мой, пожалуй, два некролога враз и соорудит!..»

Виртуальная цитата
    Везде сыщет песню русский мужик, везде песня обоймет его: в поле ли, в пути ли – прямо у придорожного креста, где тот присядет поотдохнуть, после удалых ли поминок, когда тот выйдет на воздух, еще неся в голове хмельной шум, – словом, везде, где отпечатывается шаг его, размашистый, остойчивый, многократный.

Гоголь та Ґоґоль
    ...наші коні на троянських коліщатах. А ці дзвінкі дармовисики на епічному паску мови...
    Мовний пуризм, дивно поєднаний з бароковістю: з бароко – вістю, з бароко – віссю, з бароко – вишиною.

Гоголиада 2
    …и привиделся Николаю Васильевичу сон, безумный и солнечный, пронизанный холодом генваря:
    – Как же я стану стрелять в него? Ведь он – Солнце?!
    – Бросьте, сударь! Солнце – да без звезды. Солнце девятого ранга! Выпалите только, а там увидим, что это за светило!
    – Поспособствуйте навести…
    – Вовсе даже просто: пистолет лепажевский – сам собою стреляет…

Виртуальная цитата
    И вот – выясняющее стекло рассматривает души, что состарились, так и не достигнув Аида.

Бульварна розвідка
    В одному з невеличких бернських видавництв в останній чверті дев’ятнадцятого століття (здається, тисяча вісімсот вісімдесят третього року) обмеженим накладом вийшла книжка мемуарів, до видання якої мав відношення добре знаний в тодішніх емігрантських колах пан Ксаверій Дупка – революціонізований невдаха, невмілий перекладач Гоголя, до того ж хворий на вірулентне безсоння та хронічний публіцизм. «Розвідка. Письменники чоловічої статі», – десь приблизно так ця книжка називається французькою.
    На сторінці третій, наприкінці першого артикулу, звертає на себе увагу не зовсім правильна, але щира фраза: «Він оволодів моєю суттю (саме так в оригіналі) під цегляним муром, де стрічають вологу свіжість цилюрованої паркової травички лона мармурових грацій» (кінець артикулу; він’єтка). Додамо, що згаданий куток, за словами завзятих парижоманів, досі можна відшукати десь у Пасі.
    Авторка книжки (бо саме авторці належить ця розпусна цнота прозорої французької), пані Кароліна Пархета, рідкісна пташина складного походження, шукачка еротичних пригод, близька знайома більшості паризьких і багатьох заїжджих «письменників чоловічої статі», задерикувата худорлява вершниця, що в день свого сімдесятиріччя басувала у вишитій золотом амазонській параді Полями Елізею, – отже, авторка намагалася бути точною навіть у топографічних деталях, і саме ця риса привертає увагу читача.
    На двохстах тридцяти двох сторінках пані Кароліна сповідується у своїх коханнях, які вражали її («так уражає блискавка, так уражає фінський ніж») протягом кількох десятиліть – з року тисяча вісімсот тридцятого («Боже, він, мов грубий cossak, мав нахабність вдертися через чорний хід!»; хай читач не думає, що мова йде про несанкціоноване проникнення до житла) аж по рік тисяча вісімсот шістдесят сьомий («на жаль, вже за тиждень хлопчикові заборонили гостювати в мене»). Жах! Увесь літературний бомонд було ретельно роздягнено, розкладено на шовкових простирадлах і використано за призначе нням. Наклад було швидко розпродано: мемуари становили цікавість як для слинявих буржуазних ласунів, так і для с правжніх любителів літератури.
    Подейкують, після виходу з друку «Розвідки», під час, так би мовити, презентації, спалахнув гучний, на паризький манір, шкандаль. Панові Дупці, який займався безпосередньо продюсуванням проекту, було побито пику одним з «письменників чоловічої статі», який опинився не лише серед героїв мемуару, а й у той самий час на тому самому місці, тобто серед гостей літературної вечірки.
    Серед двадцяти семи фігурантів мемуару привертає увагу такий собі «пан Янофскі», якого не можна ідентифікувати з жодним європейським письменником чоловічої статі тієї доби. Хто ж ця людина?
    Щоб заглибитись у час та простір, читач мусить почути стукіт лялькових коліс по мокрій бруківці, вдихнути пахощі смажених каштанів, захлинутися від подиву і від того ж самого подиву неймовірно розчулитись.
    «Вчера я был в Луврской галерее во второй уже раз и насилу мог выйти», – написав Гоголь у листі до матері, датованому тисяча вісімсот тридцять шостим роком. Так, вийти з галереї звісно було непросто, тому що вже четверту годину якась приємна пані із швидкими оченятами тягала Миколу Васильовича за собою, як водять ведмедя по ярмарку. Відчепитись не вистачило темпераменту, і тому голодний інтурист мусив чалапати за меткою жіночкою.
    «Я побачила налякані, але повні цікавості очі молодого московіта, – пише пані Кароліна, – і запропонувала йому допомогу, бо ж я добре знаю Лувр». Підвівши молодика до ренесансних ню і тицьнувши пальчиком у якусь Саскію або Данаю, пані Пархета мовила: «Це є досконала натура, та я знаю кращі зразки».
    «На шляху до мого заміського будинку, – згадує далі пані Пархета, – московський гість із дикунською цікавістю розглядав моє плаття і кілька разів запитав, де можна придбати таке саме для його сестри...»
    Характерна рисочка! Слід додати, що ніякого заміського будинку пані Пархета ніколи не мала, користуючись сліпенькими меблірашками за незрозумілими адресами (відомості з листа Ксаверія Дупки до Лесі Українки).
    Молодик, як здалося пані Кароліні, тулився до неї, і тому вона розщедрилась на пестощі просто у фіакрі. «Несамовитий московіт охопив мій стан і заходився обмацувати моє ліве стегно (о пам’ять людська: на той час, коли пані Пархета писала ці рядки, їй нещодавно виповнилося сімдесят шість!)... Він зізнався, що у своєму молодому житті кохався лише з німкенями. «Мій дурненький!» – промовила я і зробила все, щоб нові спогади лягли просто на дінце його загадкової душі». Судячи з усього, пані шукачка пригод виконала перед мінімальною аудиторією свій коронний номер, який на напівкримінальному і дещо застарілому сленгу називається «із заглотом»...
    Хвилиночку! А чи можна взагалі робити таке зухвале припущення? Чи є етичним копирсатися у брудній білизні давно зотлілої шльондри, вишукуючи, хто ж був її «амант на один добре вмебльований вечір»? І які, до речі, підстави вважати «пана Янофскі», перепрошую, Гоголем?
    Двічі пані Пархета згадує про те, що московіт, ім’я якого, до речі, не згадано жодного разу – лише прізвище, щось писав (чи то до зустрічі, чи то після неї). Упевнено можна сказати, що під час зустрічі молодик нічого не писав: «У нього калаталося серце, і він навіть поскаржився на це. Я вкрила його строкатою східною ковдрою». Скоро виснажений московіт заснув, мов немовля.
    Дзвонили до меси. Паризькі сіряки тяглися за течією вологої бруківки, одхаркуючи густу слину. Пані Пархета розкрила портьєри, ніби запинаючи (перепрошую, за невдалий каламбур) цю сторінку історії «письменників чоловічої статі».
    Авторка мемуарів скидається на пані Собаньську, теж Кароліну і теж шльондру, яка одного разу відмовила дати Пушкіну, ввійшовши таким чином в історію російської літератури. Саме Собаньській Пушкін присвятив дві найкращі сторінки своєї прози: «Що таке душа? У ній немає ні спомину, ні мелодії – мелодія, може бути...» Проте навряд чи Пархета – це Собаньська, і навпаки.
    Не можна виключати й таку можливість: пані Кароліну Пархета було вигадано писарчуками з Гори Парнас, коли з’явився попит на еротику минулої (на рік тисяча вісімсот вісімдесят третій) половини століття. Тоді якого біса в ці сороміцькі мемуари втрапив «пан Янофскі» – віртуальний Гоголь…

Коза дибки,
або Малоросійський водевіль Василя Гоголя-Яновського

    Оповідається про те, як один хлоп їхав козою в ярмаркову днину і впав на лице своє в самую твань. При сьому ж був шляхетний пан Базіль Яновський, який і оповідає.
    Пан Базіль. – Їхала моя шляхетність містом, шляхом, а далі – веліїм махом. Овва! Хлоп козою їде, шапки не ламає, хлопську пісню на все горло співає. Гей, хлопе!
    Хлоп. – Га?
    Пан Базіль. – Кажу: гей, хлопе!
    Хлоп. – Кажу: га, мосьпане?
    Пан Базіль. – Холера ясна! Кажу: гей, хлопе, чому шапку не ламаєш?!
    Хлоп. – Еге ж, мосьпане, не ламаю.
    Пан Базіль. – То чому, дурню?
    Хлоп. Чи вам повилазило, мосьпане: як зніму шапку, то впущу повід – коник мій одразу й утече!
    Пан Базіль. – Га-га-га! Ти ж не конем, а козою їдеш, дурню!
    Хлоп. – То вам, мосьпане, вбачається коза. А насправді це коник, хоч і маленький, та ловкий! Таким на ярмарок добре їздити!
    Пан Базіль. – Ох і дурні ж хлопи на ярмарок їздять! Гей, хлопе, якщо це коник, то втни гусарського фортеля!
    Хлоп. – А зараз!
    Тут хлоп стусонув свою козу п’ятами, а козі і стала дибки – на гусарський манір, шляхетного пана Базіля багнюкою обляпала! А хлоп, щоб не сердити пана, і собі впав у багнюку та й лежить, сміється.
    Пан Базіль лице втер і поїхав, міркуючи собі: чому це сміявся хлоп і чого це його панській шляхетності не смішно?..
    Коли б не так вийшло, то бачили б інше!
    Щира дякам панам та паніям, слава панові Базілеві, а хлопові – козинячий хвіст!

(З архіву Ксаверія Дупки)

Очерки эмбриологии русских писателей
    В ночь на двадцать третье июня тысяча восемьсот восьмого года в недрах влажной лебяжьей перины был зачат мальчик.
    Еще раз вздрогнуло ложе орехового дерева, с наслаждением застонал мужчина, вскрикнула женщина.
    Итак, поднимается всклокоченная голова Василия Афанасьевича, его рука тянется к ковшику (что в ковшике? – должно быть, грушевый взвар). Выбирается на свет ступня юной Марии Ивановны, крохотные пальчики дрожат, точно нюхают воздух. А пахнет очень спокойно – шалфеем, потом из подмышек, яблочным клеем.
    Выцедив ковшик, мужчина копошится в глубине перины, готовится к ласкам, наконец, слышится легкий, словно лебяжий пух, стон, постель отчаливает в сумерки…

    Не будем им мешать. Оставим навсегда молодоженов Гоголей-Яновских, Божью ремарку в брюшке Марии Ивановны и вообще весь счастливый и пышный год от Рождества Христова тысяча восемьсот восьмой.

2004


КОММЕНТАРИИ
Если Вы добавили коментарий, но он не отобразился, то нажмите F5 (обновить станицу).

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!
Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий*

Осталось символов

  При полном или частичном использовании материалов ссылка на Интеллектуально-художественный журнал "Дикое поле. Донецкий проект" обязательна.

Copyright © 2005 - 2006 Дикое поле
Development © 2005 Programilla.com
  Украина Донецк 83096 пр-кт Матросова 25/12
Редакция журнала «Дикое поле»
8(062)385-49-87

Главный редактор Кораблев А.А.
Administration, Moderation Дегтярчук С.В.
Only for Administration