Интеллектуально-художественный журнал 'Дикое поле. Донецкий проект' ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ Не Украина и не Русь -
Боюсь, Донбасс, тебя - боюсь...

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня воскресенье, 21 января, 2018 год

Жизнь прожить - не поле перейти
Главная | Добавить в избранное | Сделать стартовой | Статистика журнала

ПОЛЕ
Выпуски журнала
Литературный каталог
Заметки современника
Референдум
Библиотека
Поле

ПОИСКИ
Быстрый поиск

Расширенный поиск
Структура
Авторы
Герои
География
Поиски

НАХОДКИ
Авторы проекта
Кто рядом
Афиша
РЕКЛАМА


Яндекс цитирования



   
«ДИКОЕ ПОЛЕ» № 5, 2004 - ПТИЦЫ

Руднєв Сергій
Украина
ЧЕРКАССЫ





    Якщо для ознайомлення широкої аудіторії з піснею потрібно витримати чимало передумов, то розгорнуті сторінки „Дикого поля» – є диво, до якого зараз прагну дотягнися і я, а надією, аби людські очі, торкаючись рядків, осягали емоцію як цінність.
    Я переконаний, що хтось згори вимальовує нашу долю, і потрібне лише зусілля, аби своєчасно зважити на цю допомогу.
    У 2000-му році я вперше дебютував на пісенному фестивалі – маючи тоді одну-єдину завершену пісню і велике бажання показати її людям. Я і зараз ні-ні, та й зустрічаюсь з (тоді) вінничанином Михайлом Барановським та донеччанином Георгієм Туніним – керівниками моєї першої творчої майстерні, пригадуючи їх приємне здивування змістом моїх поетичних книжок і піснею „Черемха»:
                        І навіщо нижче й нижче
                        Опускаються згори
                        У якімось попелищі
                        Потолочені вітри...
    У царині пісні я тоді почувався пуп’янком, що тільки-но почав розпускатися, розуміючи, що у пісні я можу знівіліюватися з небуттям, або з’явитися – завдяки саме моєму відчуттю хиткої межі між поетичним рядком і пісенним текстом.
    На першому моєму фестивалі я відповів Барановському, що граю на губах – потішивши відповіддю і його, і слухачів. Далі ж випадковістю не було те, що я для себе відкрив, а потім заглибився у можливості спочатку простого, а потім акордеонованого баяну, де за кожним регістром ніби ховається цілий світ.
    Гран-прі на „Українській хвилі» в Сумах і на фестивалі „Приспів» у Івано-Франковську, а також те, що Раїса Кириченко з кількох показаних їй пісень безпомилково знайшла написану саме їй і взяла її до свого репертуару, а також зізнання глядачів і самого Миколи Негоди („Степом, степом...» якого розпачем, болем і тугою шматує людські душі по різних світах), що їх шокувала моя пісня „У Холодному яру», і високий вереск: „Бра-а-во!» з переповненої зали театру – на 75-річному ювілеї Миколи Негоди – усе те було з траєкторій людських душ і моєї. Ось ще кілька її віддзеркалень:




ХТОСЬ

Палахкотить
На вітрі твоє плаття...

Неначе Хтось
Розпалює багаття.

Хотів дощу я
Випросити в неба.

Та Хтось згори обмовився:
„Не треба».



* * *
Виряджаєш
До осені сказу...
А вона й не здригнеться.
Ні разу.
Вже і сліз в неї більше нема.
Вже й не осінь бо це.
Вже зима.

Виряджаєш...
Ну що ж –
Я вже йтиму.
Ні,
Не осінь то
Бавилась димом
І струмку
Наступила на горло –

Вороння на деревах вже
Чорно.


* *
А музика – не звуки то.
А музика – то очі
В плачу
Мене від себе
Пускати неохочі.



* * *
У пишношатих теремах
Не чуть крізь галаси весільні,

Як прилетів хапливий птах
І дідизни дзьоба насіння.

І вириває з рушників
Шматками хрестики червоні,

І нам лишаються думки –
Немов у глеї вгрузлі коні.



ПАГОНИ

Я встою, - сказав би. Та годі,
Вже падав під розпачем я,
Коли у шаленстві мелодій
Губилась прадавня твоя.

Невже все іде навпропаще.
Щодалі – всиха родовід.
І падаю стрімко на хащі
З віків розчепірених віт.

Чи вигнеться пагонів купа
Й мене перехопить: „Постій!» –
Чи, в землю устромлений руба,
Мене проштрикне сухостій.


ВЛАДА

Хвиля за хвилею падає, падає...
Хвиля за хвилею – листя зліта.
У недосяжних високостях влада є.
Ради ні в кого вона не пита.

Справно за темінню мружиться досвіт.
Знову, як завжди, минеться зима.
Мерзнуть дерева, як велетні босі
Й кожне хтось ніжно згори обійма.

Може й над нами когось обігріє –
В темряву ночі і бозна-куди
Із димаря затісних чорториїв
Сонним в’юном підіймається дим.


НЕМОВЛЯ

Збурунений і напнутий дощем –
Грім над землею ворухнувся ще
Відгомоном падіння і утоми...
Не громовиці нас питають – хто ми.

Натомість слів, як вчуєш белькотіння,
Як ув очах, біди твоєї тінню,
Я сплутаю слова, слова й вимову.
У світ дитинний я полину знову.

Обіймуться нехай громи й земля,
Коли в мені помре те немовля...


КОММЕНТАРИИ
Если Вы добавили коментарий, но он не отобразился, то нажмите F5 (обновить станицу).

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!
Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий*

Осталось символов

  При полном или частичном использовании материалов ссылка на Интеллектуально-художественный журнал "Дикое поле. Донецкий проект" обязательна.

Copyright © 2005 - 2006 Дикое поле
Development © 2005 Programilla.com
  Украина Донецк 83096 пр-кт Матросова 25/12
Редакция журнала «Дикое поле»
8(062)385-49-87

Главный редактор Кораблев А.А.
Administration, Moderation Дегтярчук С.В.
Only for Administration