Интеллектуально-художественный журнал 'Дикое поле. Донецкий проект' ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ Не Украина и не Русь -
Боюсь, Донбасс, тебя - боюсь...

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня пятница, 20 апреля, 2018 год

Жизнь прожить - не поле перейти
Главная | Добавить в избранное | Сделать стартовой | Статистика журнала

ПОЛЕ
Выпуски журнала
Литературный каталог
Заметки современника
Референдум
Библиотека
Поле

ПОИСКИ
Быстрый поиск

Расширенный поиск
Структура
Авторы
Герои
География
Поиски

НАХОДКИ
Авторы проекта
Кто рядом
Афиша
РЕКЛАМА


Яндекс цитирования



   
«ДИКОЕ ПОЛЕ» № 5, 2004 - ПТИЦЫ

Свєнцицька Еліна
Украина
ДОНЕЦК

Український реквієм

Филологи тоже пишут?




1
Я не хвора, ні-ні, я не хвора,
Я дівчина, з горіха зерня,
Чи то зерня, той зародок чорний,
На якому налипла земля.
Я не хвора, ні-ні, я не хвора,
Виростає із мене горіх,
Роздивляється листя стооке,
Бачить зграю парканів кривих.
Посидіть коло мене, будь ласка,
Я не хвора, а просто болить
В мене щось. Посидіть, це ж не важко,
Це буває, було вже колись.
Я не хвора, ні-ні я не хвора,
Я – уся Кайдашева сім‘я,
Не волосся, а пакля червона,
І не кров, а червона земля.
Посидіть під віконечком, мамо,
Світло в темряві тихо зника,
Не любили – на то ваша ласка,
Я за ласку вам вдячна така.
Не любили – нічого не вдієш,
Не прилипне ганчірка до ніг,
Тихо падала кішка-ганчірка
Під дверима, де темрява й сніг.
Я не хвора, ні-ні, я не хвора,
Я – на пенсії Каменяр,
Колупаю не скелю, а мозок,
Верещить гострий ніж, як комар.
Горе, горе! Це жовто-блакитне,
Це блакитне, це жовте – невже
Тільки жовч, що як сонце розквітла
Між синюшних, як курка, кліше?
...Взагалі я не хвора людина,
Та, як розум мені відбере,
Розкриваю бабусину скриню –
Що там робить ганчір’я старе...

2
Горе Україні, горе!
Ось вона, нічна держава,
Ось вона, таємна зброя,
Покривавлена, іржава,
Чую стукіт незабутній,
Не пітьма, не душі зниклі,
Ніч, як щука, вітер лютий
Розкриває чорні вікна,
Це не кров – земля в судинах,
Земляне шалене серце,
І земля в судинах стигне,
Із судин на волю рветься.
Хто це, хто це на тім боці,
Від журби і крові п’яний,
Роздирає рані очі,
Гострим прапором тріпоче,
Зворушивши спомин давній?
Юродиві, юродиві,
О які ж вони щасливі!
В баговинні бачать диво
Щогодини, щохвилини.
Горе Україні, горе!

3
Я ж кажу, що не хвора. Наснилося знову мені...
Чи летять кажани, чи то риби летючі...
Щось насправді летить – що над бідними нами летить?
Щось вологе, важке, наче щука. Що скажемо щуці?
То не щука, то час. Так казала одна
Божевільна та бідна поетка палаючих років.
Її вірші летять, наче миші летять –
Волохаті, вухаті, розлізлися на усі боки.
Шерудять у кутках, шелестять, копирсаються, п’ють
Молоко із тарілець чужих, із тарілець розбитих.
На подвір’ях брудних молоко витікало у бруд,
І дивилися з неба її ненароджені діти.
Прокидаюся... О, мій яскравий забруднений світ!
А надворі білизна висіть – наші бідні прикраси.
І діряве рядно, як життя, під ногами лежить...
І під нігтями кров – чия кров запеклася?

4
Довго, довго тягнеться туман...
Через це і служби наші довгі,
Через це і квіти паперові,
А ікони грізні і убогі,
І з байдужими очима Спас.
Крізь тумани що іде до нас?
Все чуже – перелюби і муки,
І чуже життя стікає в руки,
Як маленька рибка нежива.
В чашу тиші падають слова.
Юнки сплять п’янючі горілиць,
А над ними сплять п’янючі айстри,
Щоб серед життя людського впасти...
Йде вночі, хитаючись від щастя,
Хресний хід скалічених п’яниць.

5
Рік останній, останній, останній,
Поринає у темряву сніг,
Все лікарні, лікарні, лікарні
Серед тихих убогих доріг.
Я збираю, зберу з шляху попіл
На подвір’ї лікарні знайду
Всі клаптинки, шпаринки, шматочки –
Скільки ж того життя... Піднесу
До очей тихий клаптик паперу,
Бідний сніг піднесу до очей.
Все печери, печери, печери,
Не сховати життя від людей
І людей від життя не сховати.
Як почнеться шпитальна зима,
Всі крилаті, крилаті, крилаті,
Тільки місяця у небі нема.

6
Я з вами йду туди, за грати,
І я вмираю разом з вами,
Спаленими очима плачу
За вами з вашими дітьми,
Ховаю вас на кладовищах
І вітром вію за кущами,
І стукаюся в домовину
Останнім клаптиком землі.
Наметами, від крові талими,
Нам не дістало півдороги,
І бідним ніжним рухом втоми
Нас смерть у кошик забира,
Як обирає бджіл зі шляху,
Що наробилися доволі,
І нас тримає на долоні,
І тихо пальці загинає,
І тихо простір закрива.

7
Натягни на обличчя панчоху,
Перетворишся на кажана.
Крила виростуть гострі і чорні,
Проросте голова шкіряна.
Як одягнеш панчішну машкару –
Ніч лежить, наче жінка, твоя,
І вночі, як в театрі кошмарів,
Мертве тіло кущами блука.
Голова загубилася, зникла,
Щоб спочити хоч кілька годин.
Спи, мала, засинай, божевільна,
Відпочинь від мене, відпочинь.
Ходить біс – і бридкий, і розумний,
Та своєї він справи не знав.
Хто вночі продавав йому душі,
Тому вранці він їх повертав.

8
Врешті, цього простору нема.
І солодкий сморід батьківщини,
Як важкий зволожений туман,
У легенях почорнілих стигне.
Взагалі, я все не впізнаю,
Тільки туга тенькає у серці.
Цей солодкий сморід у раю
Вогнищем по шлунку розіллється.
І засвище птахом уночі,
Потече залізом в піднебіння,
Стиглим світом між хирлявих віт,
Що дрижать незграбно і невпинно.
Над садочком – привиди летять.
Над вишневим – котяться примари
І в холодних ніжних небесах,
Як собачі зграї, линуть хмари.
Сморід йде, хитається, висить,
Наче дикий птах над небокраєм
В просторі яскравих жовтих нив,
Де нічні пожежі не згасають.

9
Справа в тому, що в пеклі немає води.
Хіба краще, коли запалає душа, а не тіло?
Що зліпили з землі – повернеться воно до землі.
Задували ми рай із пекельного попілу й диму.
Збудували ми рай, насадили у ньому вітри,
Насадили ілюзій лани і шляхів хижі хащі.
Збудували ми рай і жили від війни до війни,
Мерехтіли ночами вогні – наші душі пропащі.

10
Біль зникає поступово.
Хто мені
Пережити допоможе
Спомини?
Тихий натовп на майдані.
Як же ми
Поривань криваві зграї
Зважили?
Розхиталося повітря
Полум’ям,
Що ти тільки робиш з ними,
Господи,
Коли доля забира нас
Голими,
Рідний сморід у легенях
Моститься.
Тихий натовп на майдані
Зрушився,
Виростають вітряки
Під вітрами,
Їх вбивати ми до смерті мусимо,
Але знайдені вже стали
Зниклими.
Бідний мозок мій палає.
Хто мені
Пережити допоможе
Спомини?

11
На снігу німіє піхота.
Захлинається майже атака.
І в краплинах смертного поту
Хтось читає вже дивні знаки.
Те, що дивно, насправді страшно.
Коли сірого злого неба
Розхитається кожна частка, -
Зрозуміємо, що нам треба.
А надія над обрієм лине,
Над сирими шляхами літає,
І здіймається з небосхилу
Під очима людської зграї.
З-за тинів нові отамани
Постають, із прокурених пивниць
Вилізають комбриги патлаті
І казкові пожежі стигнуть.
Що твоє шалене кохання,
Поцілунки гарячі й люті?
У залізних судинах плаче
Твоя кров – це твоя отрута.
А надія у півночі квітне,
Вона світиться крізь руїни,
Розквітає крізь бідні квітки
І під вітром холодним стигне.
Все освітлено жорстким світлом.
Бідний світ і сухий неначе.
Але все ж таки є надія.
Є надія. Надія плаче.

12
Твоя удавана покора
І лють, прихована за нею.
І не зірвати цю коросту,
Немов шматки засохлі глею.
Шмат болю віддереш від краю
І знову глеєм душу змастиш.
До пекла двері і до раю
Відкриті навстіж, навстіж, навстіж.


КОММЕНТАРИИ
Если Вы добавили коментарий, но он не отобразился, то нажмите F5 (обновить станицу).

2006-01-11 10:23:08
Лариса www.dfdhldhvc
Харків
Ліночко, де Ви є? Я хочу з Вами познайомитися. Напишіть, будь ласка, коли б Ви не прочитала цей відгук.
Мені дуже подобається те, що Ви пишете.
Схоже, що автори сайту знущаються з дописувачів. Я не змогла вставити жодної адреси своїх сайтів. Пробачте, вставляю, що прийшлося.

2005-05-04 15:57:04
НАТАЛЯ
Донецьк
Елю, дуже, дуже важко читати...

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!
Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий*

Осталось символов

  При полном или частичном использовании материалов ссылка на Интеллектуально-художественный журнал "Дикое поле. Донецкий проект" обязательна.

Copyright © 2005 - 2006 Дикое поле
Development © 2005 Programilla.com
  Украина Донецк 83096 пр-кт Матросова 25/12
Редакция журнала «Дикое поле»
8(062)385-49-87

Главный редактор Кораблев А.А.
Administration, Moderation Дегтярчук С.В.
Only for Administration