Интеллектуально-художественный журнал 'Дикое поле. Донецкий проект' ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ Не Украина и не Русь -
Боюсь, Донбасс, тебя - боюсь...

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня суббота, 20 октября, 2018 год

Жизнь прожить - не поле перейти
Главная | Добавить в избранное | Сделать стартовой | Статистика журнала

ПОЛЕ
Выпуски журнала
Литературный каталог
Заметки современника
Референдум
Библиотека
Поле

ПОИСКИ
Быстрый поиск

Расширенный поиск
Структура
Авторы
Герои
География
Поиски

НАХОДКИ
Авторы проекта
Кто рядом
Афиша
РЕКЛАМА


Яндекс цитирования



   
«ДИКОЕ ПОЛЕ» № 4, 2003 - В ПОЛЕ ЗРЕНИЯ

Тюрикова Олена
Украина
ДОНЕЦК

Ой дай та не лай





Українські сороміцькі пісні.
/ Упоряд., передмова,
примітки М.М.Красикова. –
Харків: Фоліо, 2003. – 287 с.


    Українці завжди славилися своєю любов’ю до співу. З піснею виконували календарні і сімейні обряди, працювали і відпочивали, сумували і веселилися, плакали і сміялися. Любов до гумору і жартів стала ментальною рисою українського народу. При цьому гумористичний чи жартівливий зміст іноді висловлювався в такому вигляді, який призначався не для всякої кампанії, не для кожного вуха. Такі твори отримали назву сороміцьких пісень.
    Публікація українських народних пісень триває вже понад 200 років. Однак особливо активізувалася видавнича робота у 90-ті р. ХХ ст. З того часу були передруковані раритетні пісенні збірники минулого, а також опубліковані експедиційні записи сучасних фольклористів. Призначення цих видань дуже різні, від науково-дослідницьких публікацій до популяризаторських збірників, до яких укладачі намагаються включити лише найпопулярніші, найулюбленіші та найкрасивіші пісні.     Прикметою теперішнього часу можна вважати не просто збільшення кількості книжок, головне – налагодження видавничої роботи на місцях, в обласних, і навіть районних центрах. Наприклад у Харкові у 2002 р. започаткована серія «Перлини української культури», останнім виданням якої стала збірка «Українські сороміцькі пісні» (Харків, «Фоліо», 2003). Пропонуємо певний погляд на цю книжку, оцінка якої не може бути однозначною чи то в позитивному, чи то в негативному ключі. Упорядником, автором передмови і укладачем приміток

виступив М.М.Красиков. Автор зібрав до окремої книжки словесні та музичні тексти, що розкидані по різних виданнях з ХІХ ст., що зберігаються у приватних та державних архівах, що власноруч записані автором у фольклорних експедиціях.
    Перше враження від книжки - це протиріччя між її зовнішнім виглядом і внутрішнім змістом. На таке сприйняття налаштувало попереднє видання названої серії. Це був збірник з назвою «Українські народні пісні з нотами. Засвіти свічу восковую» (Харків, «Фоліо», 2002), за визнанням упорядника призначений «для всіх, хто прагне прилучитися до традиційних форм музикування або розширити та примножити свій репертуарний запас», тобто було здійснене популярне видання для широкого вжитку. Подібне зовнішнє сприйняття «Сороміцьких пісень» обумовлюється як її приналежністю до серії, так і відповідною для популярної публікації кольоровою обкладинкою. Гумористичне зображення чоловіка й жінки, з одного боку, відображає зміст пісень, а, з другого - орієнтує на таку собі кишенькову книжечку для публіки з не дуже вибагливим смаком або для застільного використання. А між тим М.М.Красиков сам дуже серйозно підійшов до роботи над виданням. По суті він запропонував наукове видання групи пісень, які торкаються не афішованої загалом еротичної сфери життя.
    Одразу зазначу, що це суперечливе сприйняття книги так і залишилося. До речі здається, що і автор також відчуває деяку невпевненість чи сором’язливість, бо починає свою вступну статтю «Таємничий дивосвіт українського еросу» переказом діалогу з колегами, які висловлювали сумніви щодо потрібності такого видання. Але по мірі розгортання думки автор розкриває еротичну сутність на перший погляд зовсім звичайних текстів, показує принцип заховання еротичного змісту в багатьох жанрах пісенної творчості, включаючи дитячий репертуар. Приклад на першій же сторінці забавлянки-чукикалки, якою чи не кожна мати розважає дитину, спочатку просто приголомшує. Виявляється, у ній також захований еротичний смисл. Та закінчуючи читати статтю, приходиш до висновку, що можливо автор зрозумів специфічний метод етнопедагогіки стосовно статевого виховання, якому сьогодні, начебто, так багато приділяється уваги в усіх установах. Звичайно, фольклорну культуру не повернути у сучасний постмодерний світ, проте якийсь щем залишається від того, що втрачений певний рівень народної культури щодо горезвісного статевого виховання. До речі, аналіз текстів із записів М.Максимовича, М.Гоголя, Т.Шевченка, І.Франка, В.Гнатюка, Хв.Вовка, власні спостереження дозволили М.М.Красикову стверджувати, що так звана «обсценна» (матірна) лексика ХХ ст. ще 50 років тому була чужою для українського села, що хоч вона і зустрічалася подекуди у весільних текстах, проте останні мали певне призначення, місце виконання і не передбачали дитячої слухацької аудиторії. Додамо, що ми і зараз в експедиціях зустрічаємо не дуже образливі, м’які форми висловлення незадоволення чи роздратування. Наприклад, в експедиції по Дніпропетровській області у 2003 р. довелося почути досить грізну лайку «Та кипить твоє молоко!».
    Аналізуючи еротичні тексти М.М.Красиков досить делікатно представляє читачеві інтимний світ українського фольклору, однак автора більше цікавлять так би мовити «закриті» (інакомовні) тексти, ніж «відкриті», яких також достатньо уміщено у збірнику.
    Показуючи, що пісенні тексти відбивають усі аспекти життя, що пісенні твори є часткою цього життя в усьому його різноманітті повсякденних, обрядово-ритуальних чи святково-дозвільних форм, автор подає пісні за відповідними рубриками «Календарні обрядові пісні», «Родинні побутові та обрядові пісні», «Жартівливі пісні», «Жартівливі приспівки, триндички, приспівки до танців», «Коломийки», «Частушки», «З дитячого фольклору».
    Через розкриття сексуальних натяків, еротичного підтексту у фольклорних творах М.М.Красиков розглядає еротичну семантику в народній культурі, дає пояснення функціонального призначення пісень (наприклад, виконання на похрестинах найвідомішої пісні про журавля, аби обмежити сексуальну активність чоловіка породіллі), торкається особливостей поетики еротичної фантазії, включаючи усталені порівняння, метафори, метонімії, евфемізми, постійні синоніми тощо.
    Найбільше еротичних текстів представляють весільну сороміччину, проте ми розуміємо, що їх виконання було регламентовано часом, місцем, ситуацією, аудиторією.
    Хотілося б відзначити ще один суперечливий момент. Він стосується пісенних мелодій. Автор збірника відстоює думку про давнину і традиційність сороміцьких пісень. Проте мелодії більшості пісень мають явно недосконалий, недовершений вигляд, що скоріш свідчить про їхнє пізнє походження, про не завершений процес фольклоризації або й про досить скромні художньо-смакові відчуття укладачів чи виконавців таких пісень. Тож не можемо повністю погодитися з висновком М.М.Красикова про художність втілення еросу. Правда, цей висновок з’являється в контексті з’ясування межі між порнографією і еротикою у весільній сороміччині. Та все ж якою б привабливою не була традиційна культура, фольклорна спадщина, і в ній також зустрічаються і майстри-виконавці, і обділені художнім даром співаки, і шедеври народного мистецтва, і підробки.
    На жаль, реальна дійсність така, що фольклор все менше місця займає в культурному компле ксі сучасності, звичайно, майже повністю втрачена здатність розуміти символічний і метафоричний зміст народн их еротичних пісень. Якщо в традиційному середовищі для виконання сороміцьких пісень були свої місце, час, подія, то тепер радіо-, теле- інтернет ефір все змішали, утворивши суцільний звуковий простір з жартами, гумором, еротикою, а то і відвертою порнографією, трагізмом чи жахами. Тому варто все ж таки дослухатися до голосу віків і пізнавати сороміцький фольклор – історичний, художній, повчальний матеріал традиційної культури українського народу. Таку можливість і надає збірка М.М.Красикова «Українські сороміцькі пісні».



КОММЕНТАРИИ
Если Вы добавили коментарий, но он не отобразился, то нажмите F5 (обновить станицу).

2004-08-18 21:45:32
Irina
Харьков
Принято при цитировании называть, кого цитируешь, а не так:
Це був збірник з назвою «Українські народні пісні з нотами. Засвіти свічу восковую» (Харків, «Фоліо», 2002), за визнанням упорядника призначений «для всіх, хто прагне прилучитися до традиційних форм музикування або розширити та примножити свій репертуарний запас», тобто було здійснене популярне видання для широкого вжитку.
Название книги есть, цитата из предисловия составителя есть, а имя составителя где? Или "зовут его никак"?

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!
Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий*

Осталось символов

  При полном или частичном использовании материалов ссылка на Интеллектуально-художественный журнал "Дикое поле. Донецкий проект" обязательна.

Copyright © 2005 - 2006 Дикое поле
Development © 2005 Programilla.com
  Украина Донецк 83096 пр-кт Матросова 25/12
Редакция журнала «Дикое поле»
8(062)385-49-87

Главный редактор Кораблев А.А.
Administration, Moderation Дегтярчук С.В.
Only for Administration